Рішення Верховного Суду від 18.07.2018 року по справі № 161/4787/16-ц є дуже важливим для позичальників, які отримали кредити під заставу житла, але через певні труднощі не змогли його повернути. Банк же в свою чергу вже звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та отримав позитивне рішення, але через деякий час знову подав до суду позов про стягнення заборгованості.
Верхувний суд зазначив, що банк, пред'явивши до суду позов до відповідача про звернення стягнення на предмет застави, скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, змінивши строк виконання основного зобов'язання в повному обсязі. Пред'явивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 641цс14, від 07 червня 2017 року у справі № 6-298цс17. Великою Палатою Верховного Суду
у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) викладено правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, оскільки після спливу строку кредитування позивач втратив право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для посилання на нарахування процентів як довід наявності заборгованості перед банком після звернення стягнення на предмет застави.
Іпотека у спадок.
