Виконавчий напис нотаріуса на договорах про споживче кредитування.

Цивільні права та обовязки, що виникають із обовязкового для сторін договору, повинні належно виконуватися; за загальним правилом, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускаються; позичальник зобовязаний повернути борг кредитору, а кредитор управі вимагати захисту свого порушеного права, зокрема, стягнення боргу (ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 611, 612, 614, 622-625, 629, 1046, 1049 ЦК України). Відповідно до норм законодавства в редакції, що була чинною на час укладання кредитного договору, з якого виник спір, передбачалася можливість захисту цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 18 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат», Розділ 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.2004 № 20/5 (реєстрація в Мінюсті України від 03.03.2004 за № 283/8882)).

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою КМ України від 29.06.1999 № 1172 і станом на день виникнення спірних правовідносин передбачав стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для чого нотаріусу подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника і встановлюють прострочення виконання зобовязання (п. 1 пп. «а», «б»). Отже, на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало такого способу захисту прав кредитора, як вчинення нотаріусом на стягнення боргу виконавчого напису на не посвідченій нотаріально кредитній угоді, якою є договір від 02.07.2007 № 92/8-07, не передбачав такого способу захисту майнових прав кредитора і сам цей договір.

Зміни до зазначеного переліку документів, що уможливлювали б стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса за кредитним договором, були внесені Постановою КМ України від 26.11.2014 № 662, коли перелік було доповнено розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», згідно із яким за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобовязаннями, для одержання виконавчого напису подаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (п. 2 пп. «а», «б»).

Станом на 22.05.2016 чинним був Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Мінюсту України від 22.02.2012 № 296/5 (реєстрація в Мінюсті України від 22.02.2012 за № 282/20595), який у сукупності з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, передбачав, що для стягнення грошових сум нотаріуси за заявою стягувача вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість; у разі необхідності нотаріус вправі витребувати додаткову інформацію та документи; нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені вищезгаданим Переліком документів; вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст. 1050 ЦК України (п.п. 1.1., 1.2. § 1, п.п. 2.1., 2.2. § 2, п.п. 3.1., 3.2., 3.5. § 3, § 4, § 6, п. 7.6. § 7 Глави 16 Розділу ІІ).

У подальшому постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 (справа № К/800/7651/17), Постанову КМ України від 26.11.2014 № 662 визнано незаконною та нечинною в частині пункту 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а саме, щодо доповнення переліку розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Виходячи з наведеного, нотаріус з огляду на надані йому стягувачем документи в усякому разі не мав належних і достатніх підстав кваліфікувати вимоги стягувача і борг, для стягнення якого кредитор просив вчинити виконавчий напис, безспірними. Така безспірність не була підтверджена належними документами відповідно до законодавства, натомість надані документи вочевидь вказували на необхідність додаткового зясування підстав для нарахування боргу та його розміру. Нотаріус, маючи відповідне право, не діяв у передбачений законодавством спосіб для зясування відповідних обставин, хоча перед вчиненням виконавчого напису зобовязаний був перевірити наявність підстав для цього, зокрема, зясувати, чи є умови для такої дії зважаючи на зміст договору, вимоги законодавства. Кредитор і нотаріус не врахували, що стягнення боргу, безвідносно до факту його наявності як такого, шляхом вчинення виконавчого напису в даному випадку не може бути визнане належним способом захисту права, надає необґрунтовану перевагу кредитору і порушує права боржника. Тож нотаріус не мав належних підстав для вчинення виконавчого напису.