Позовна давність при визнанні кредитного договору недійсним.

Дана тема є дуже актуальною, оскільки коли банк звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на заставлене майно, механізм визнання договору недійсним є одним з варіантів захисту від вимог кредитора.

За звичайних обставин строк давності по таким вимогам визначається в загальному порядку, відповідно до ст. 257 ЦК України, та складає три роки з моменту коли особа дізналась, або могла дізнатись про порушення його прав (ст. 261 ЦКУ).

На практиці моментом коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав суди визначають саме момент підписання договору, доводи щодо неможливості споживачем встановлення порушення його прав в момент укладання кредитного договору до уваги судами не приймаються. Проте, Касаційним Господарським судом у справі № 904/43/16 від 02 серпня 2018 року висловлено позицію, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таким чином, якщо судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропуску позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Просто відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі спливу строку позовної давності недостатньо, суд повинен встановити чи дійсно такі права були порушені, тому що в разі встановленні відсутності підстав для задоволення позовних вимог в позові слід відмовити за необґрунтованістю.

На мою особисту думку в питаннях визнання договору недійсним поважними причинами пропуску строку позовної давності може бути неможливість встановлення факту порушення ваших прав кредитором в наслідок браку інформації, та небажання надання такої інформації.

Переконати суд необхідно саме в тому, що ви не могли довідатись про порушення ваших прав, тобто у вас не було об'єктивної можливості про це знати. Нажаль аргументація позиції зверненням до фахівця (юриста) також судом не сприймається, мотивом відмови в даному випадку є посилання на можливість звернутись за консультацією щодо відповідності договора нормам права протягом 3 років з моменту підписання угоди.